СЕРГІЙ ЧАЙКА, ПОЄМА ПРО МОРЕ, ПЕРЕДНЄ СЛОВО
Сергій Чайка протягом усієї творчості вже десятиліттями досліджує минуле. Там він знаходить мотиви і теми для своїх творів, звідти ж – стиль класичного фотореалістичного живопису. У фокусі — як минуле його країни, так і його власне. Він каже, що якби народився в іншому місці і у нього було б інше дитинство, його творчість теж була б іншою. Але Сергій народився в Тернополі на Заході України, яка на той час була частиною Радянського Союзу. Візуальна культура та медійні джерела цієї держави були наповнені пропагандою, яка особливо в маскульті стилістично коливалася від абсурдної наївності та монументального пафосу. Погляд Сергія на це минуле – критичний та іронічний, без ейфорії чи піднесеності, але й без зневаги.
Він черпає натхнення з фотографій, взятих зі старих журналів, листівок, кінокадрів та інтернету, або ж сам робить світлини речей чи буденних сцен, які вважає придатними для живописних композицій. Все це він збирає, архівує і чекає слушного моменту, до настання якого, щоправда, можуть пройти роки. Вибраний мотив художник переносить на робочу поверхню за допомогою проєктора, раніше працював із сіткою квадратів. Лише таким чином можна досягти бажаної точності, яка створює концентровану напругу в зображенні. Для художника важлива впізнаваність того, що він працює з фото. Все, що фіксує фотокамера автоматично, набуває вагомості, навіть якщо зображення відретушоване, постановочне чи навіть маніпульоване. А перенесення фотографії у живопис помножує цей ефект, перетворює фотомотив на певного роду монумент. Цей процес далеко не обов'язково означає глорифікацію, це радше інтенсифікація, яка може слугувати і для більш критичної оцінки зображеного. Чайка здебільшого використовує невеликі світлини, з не завжди оптимальною роздільною здатністю, часто розмиті. Проєктор збільшує їх. Складність у роботі полягає в тому, щоб вивести з розмитості глибину і пластику, довести до точності, яка і створює як вищезгадану напругу, так і збалансовану рівновагу композиції.
На виставці ПОЕМА ПРО МОРЕ представлені три серії творів художника, найновіша і однойменна серія "Поема про море", а також два більш ранні цикли "Війна і мир" і "Соціалістична культура". В основі всіх композицій – фотографії. "Поема про море" – відомий наївний літературний твір українського радянського режисера Олександра Довженка, інтенсивному вивченню якого Чайка присвятив досить багато часу. У ньому поетично, романтично і водночас дуже критично описано будівництво Каховської гідроелектростанції. Державні інтереси та технічний прогрес були понад усе, тому заради будівництва водосховища численні села було затоплено, а людей переселено, що стало особистою трагедією для багатьох. Менш відомо, що затоплені були також археологічні пам'ятки в степу, в тому числі цінні залишки козацької культури, яка є важливою складовою української ідентичності. Фактично це було стиранням місць української історичної пам'яті. Романтична глорифікація Радянського Союзу, з одного боку, та усвідомлення величезної несправедливості, замаскованої під необхідність, з іншого, відображають внутрішній конфлікт Довженка у "Поемі про море". Саме це стало для художника важливим імпульсом у створенні циклу. Він розпочав цю серію ще у 2019 році. Підрив Каховської греблі російською армією в червні 2023 року додав ще один непередбачуваний, гіркий аспект. Втім, тема війни вже була частиною циклу задовго до підриву дамби. Точніше, вона присутня у всій творчості художника вже понад 20 років. Для кожного, хто провів дитинство в Радянському Союзі, вона неминуче була частиною ідеологічного наративу. Як у постійній риториці про "озброєння та боротьбу за мир у всьому світі", так і в повсюдній тематизації Другої світової війни, перемогу в якій Радянський Союз визначав як свою власну, не в останню чергу намагаючись підкріпити таким чином наратив про спільну історію радянських республік. Фільми про війну були невід'ємною частиною медіапростору: романтичні драми, комедії, бойовики, дитячі фільми і навіть анімаційні стрічки на цю тему. Сергій іронізує над цим на картині з дитячим майданчиком. У центрі ми бачимо мальовничу і досить яскраво розфарбовану фігуру моряка з бетону — типовий символ наївної монументальності. Постать моряка оперезана балюстрадою з двома рятувальними кругами. В руках він тримає дві різні палички, чи то для диригування, чи то для регулювання дорожнього руху. Такі дитячі майданчики були в багатьох містах за часів дитинства Сергія. Образ є курйозним поєднанням наївного з абсурдним, але не без почуття гідності.
Для титульного зображення виставки було використано роботу з жінками на тлі глобуса, написану з випадкової світлини з інтернету. Наївна, трохи сюрреальна на вигляд композиція нагадує кіноафішу. "Поема про море" Довженка була екранізована після його смерті вдовою режисера Юлією Солнцевою у 1958 році. Результат виявився набагато більш заідеологізованим, ніж книга, і тому слабшим за змістом, але естетика героїчного романтизму в сенсі так званого суворого стилю з елементами сюрреалізму забезпечила ефектний результат. Картина з глобусом чимось нагадує кадри з цього фільму. Порівняння в даному разі є невипадковим також і тому, що художник прагне, щоб його роботи мали кінематографічний ефект. Він порівноє свої картини з кадрами уповільненої зйомки, де сцени поступово посилюють напругу, яка спонукає глядачів замислитися. Глобус на картині, оточений захопленими жінками, вписується в дуже спокійну і не зовсім зрозумілу обстановку. Для Радянського Союзу глобус мав досить промовисту геральдичну символіку. Він був частиною герба СРСР і постійним предметом дискусій на тему претензій на світове панування. Зрештою, держава ж озброювалась заради миру в усьому світі...
У ролі антигероїв у радянських медіа часто виступали німці – всюдисуща тема Другої світової війни давала для цього багато матеріалу. Тому не дивно, що вони присутні і в мистецтві Чайки. Понад 20 років тому зображати антигероїв для нього було ще своєрідним юнацьким бунтом. І війна тоді була радше темою інтелектуальних дискусій. З повномасштабним нападом Росії на Україну у 2022 році це змінилося. У серії "Поема про море" є три картини, які є прямим відсилом до Другої світової війни. На одній з них зображено багатолюдну вуличну сцену. Одні зі зброєю та у військовій формі, інші — з валізами та клунками. Написана вона за світлиною з підручника історії і зображує переселення або вигнання. Місце дії невідоме, це могла б бути Німеччина, Угорщина чи Румунія, каже художник. У цьому випадку йдеться не стільки про конкретну країну, скільки про злочин, про зло, яке відбувається з незворушним спокоєм. Це банальне зло також є темою двох портретів офіцерів у формі. На подвійному портреті зображена усміхнена пара. На жінці – легка сукня, на чоловікові – німецька офіцерська форма, на руках – маленька такса. Тут Сергій використав анонімне фото з інтернету. На іншому груповому портреті – сцена в кафе. Фотоджерело, як і зображені люди, у даному разі досить відомі. Йдеться про світлину з журналу "Life", на якомій зображені Рудольф Гесс і льотчиця-випробувачка Ханна Райтш – суперечливі і символічні постаті Третього Рейху. Вони зображені у гарному гуморі, зовсім без героїчного пафосу, незважаючи на уніформу. Зображення можна порівняти з картиною Герхарда Ріхтера "Дядько Руді". Ріхтер є важливою фігурою для творчості Чайки. Обидва художники прагнуть показати на згаданих картинах універсальне банальне зло. Адже страшні злочини часто чинять непримітні, нормальні на вигляд люди. Це може бути чийсь родич — дідусь чи дядько. Усмішка часто є маскою. Нам всім знайомі усміхнені фотографії Путіна з цуценятами або олімпійськими спортсменами. Для Сергія це прояв того самого зла, просто в іншій подобі.
Описана серія не була створена з метою провокації. Метою була інтенсивна робота над даною темою та її болючими аспектами. І, звісно ж, важлива мета — спонукати таким чином до дискусії.
Др. Олена Балун
кураторка, мистецтвознавиця